Соціально освітній проєкт

Лумі. Академія емоційної грамотності

Путівник для дорослих

Ця сторінка — покрокова інструкція для батьків, рідних, вихователів, педагогів та інших дорослих, які хочуть познайомити дитину з інтерактивним зошитом «Лумі».
Тут ви дізнаєтеся:
- з чого почати знайомство;- як пояснити дитині образи та завдання;- як допомогти їй помітити відчуття у тілі;- як пройти практику разом із дитиною;- що говорити й робити на кожному етапі;- як залишатися поруч, не кваплячи й не підказуючи «правильних» відповідей.
Дитині не потрібно самостійно читати цю сторінку. Її читає дорослий, щоб зрозуміти, як дбайливо провести дитину світом Лумі.

"Маленький хлопчик зупинився посеред вулиці біля велосипеда. Він плакав, тупотів ніжками й не міг сказати, що сталося.
Батько запитував: «Що не так? Чому ти плачеш?» — але відповіді не отримував. Що більше він наполягав, то сильніше дратувався. А хлопчик ще глибше занурювався у своє переживання."
Можливо, він злякався. Можливо, забився, розсердився або просто потребував кількох хвилин, щоб заспокоїтися. Але в той момент у нього ще не було слів, якими можна було б розповісти про свій стан.
Такі ситуації трапляються у багатьох родинах. Дитина відчуває, але не може пояснити. Дорослий хоче допомогти, але не знає, як бути поруч, і від власного безсилля починає тиснути ще більше.
«Лумі» створений, щоб між дитиною та дорослим з’явилася спільна мова для розмови про емоції. Через героїв, образи й історії дитина може спочатку впізнати своє переживання — а вже потім поступово знайти для нього слова.

Інтерактивний зошит «Лумі» створений для спільної взаємодії дитини й дорослого. Дитині не потрібно самостійно читати тексти, шукати посилання або вирішувати, що робити далі. Зошит відкриває дорослий і поступово супроводжує дитину.

На цій сторінці ми допоможемо вам зрозуміти, як влаштований зошит, із чого розпочати знайомство та як провести дитину всіма етапами практики.

Вам не потрібно бути психологом або знати спеціальні терміни. Кожний крок пояснений просто: що відкрити, що запропонувати дитині, які запитання можна поставити та як залишатися поруч.

1. Відкрийте зошит на комп’ютері, планшеті або телефоні.2. Перевірте доступ до інтернету — він знадобиться для перегляду мультфільмів.3. Оберіть спокійний час, коли ви нікуди не поспішаєте.4. Сядьте поруч із дитиною та знайомтеся з матеріалами разом.
Як рухатися зошитом?
Під час першої зустрічі почніть із початку: познайомте дитину з Лумі, Промінчиком Уваги та Іскоркою Серця, роздивіться героїв і подивіться перші мультфільми.
Надалі не обов’язково щоразу проходити весь зошит. Якщо дитина вже знайома зі світом Лумі, ви можете відкрити сторінку тієї емоції, яка зараз найбільше схожа на її стан, і пройти відповідну практику.
Не потрібно переглядати всі матеріали й виконувати всі завдання за один раз. Дозвольте дитині рухатися у своєму темпі, зупинятися, повертатися до улюблених героїв або просто бути поруч із вами.
Спочатку дорослому варто самостійно прочитати покрокову інструкцію на цій сторінці. А потім — відкрити інтерактивний зошит і запросити дитину до знайомства.
Далі ми проведемо вас усім маршрутом: від першої зустрічі з Лумі до практичної роботи з конкретним переживанням дитини.
Почнімо з першого знайомства.

Роздивіться героїв разом із дитиною.1. Не просіть одразу назвати свою емоцію.2. Запитайте: «Хто з цих героїв зараз найбільше схожий на твій стан?»3. Дозвольте дитині показати пальчиком, назвати героя або просто довше подивитися на нього.4. Відкрийте у зошиті сторінку обраного героя та рухайтеся за підказками: подивіться мультфільм й виконайте запропоновані завдання.
Якщо дитина нікого не обрала — це нормально. Не вгадуйте замість неї та не наполягайте. Можна повернутися до цих образів пізніше.
Ваше завдання — не виправити емоцію, а допомогти дитині помітити її й не залишитися зі своїм переживанням наодинці.

Коли ви бачите, що з дитиною щось відбувається, не поспішайте запитувати: «Що сталося?» або вимагати пояснення. Допоможіть їй поступово помітити свій стан і пройти разом кілька простих кроків.

1. Допоможіть дитині відчути

Спочатку запропонуйте дитині прислухатися до свого тіла.

Запитайте:

«Де в тілі ти це відчуваєш?»
«Де воно зараз живе?»
«На що це схоже?»

Можливо, дитина відчує камінчик у горлі, метеликів у животику, тремтіння в руках, важкий рюкзачок на плечах або гарячий вулкан усередині.

Дитина може ще не знати, як називається її емоція. Це нормально. Їй достатньо помітити відчуття або уявити, на що воно схоже.

Якщо дитина не може визначити конкретне місце в тілі, не наполягайте. Відчуття може бути в одному місці, у кількох місцях або ніби в усьому тілі.

2. Запропонуйте замалювати відчуття

Відкрийте у зошиті сторінку із силуетом дитини.

Запропонуйте замалювати те місце або кілька місць у тілі, де живе відчуття. Дитина може обрати будь-який колір, намалювати пляму, лінії, камінчик, метеликів, вулканчик або інший образ.

Тут немає правильного чи неправильного малюнка. Важливо не те, наскільки красиво дитина намалює, а те, що вона зможе показати на папері те, що відчуває всередині.

3. Допоможіть дитині видихнути відчуття

Коли малюнок готовий, запропонуйте дитині зробити спокійний видих.

Можна сказати:

«А тепер спробуймо це видихнути».
«Уяви, що камінчик, метелики, тремтіння або вулканчик разом із видихом виходять із тіла».

Запитайте:

«Вийшло видихнути?»
«Відчуття ще залишилося в тілі?»

Якщо дитина відчуває, що воно ще всередині, можна без поспіху видихнути ще раз. Іноді достатньо одного видиху, а іноді потрібно кілька.

Не змушуйте дитину дихати надто глибоко або напружуватися. Видих має бути природним і спокійним.

4. Подивіться на те, що дитина видихнула

Коли дитина відчує, що образ уже не всередині, запропонуйте їй уявити його поруч або подивитися на відповідного героя у зошиті.

Наприклад, якщо дитина відчула камінчик, відкрийте сторінку Колючого Камінчика й запитайте:

«Той камінчик, який ти видихнула, схожий на цього?»
«Який він?»
«Він великий чи маленький?»
«Якого він кольору?»

Ми не проганяємо цей образ і не боремося з ним. Ми просто бачимо його перед собою.

Дитина вже може помітити: «Ось я, а ось те відчуття, яке було в моєму тілі».

5. Запросіть Іскорку Серця

На сторінці зошита образ відчуття розміщений ліворуч, а Іскорка Серця — праворуч.

Запропонуйте дитині подивитися спочатку на образ свого відчуття, а потім — на Іскорку.

Після цього запитайте:

«А ти можеш побачити їх обох одночасно?»
«Можеш дивитися так, ніби твій погляд помічає і Камінчик, і теплу Іскорку?»

Не потрібно нічого виправляти, змінювати або проганяти. Дитина просто дивиться на обидва образи одночасно: на своє відчуття та на тепло Іскорки Серця.

У цей момент може з’явитися ще один природний видих, позіхання, розслаблення або бажання змінити положення тіла. Це нормально — так тіло може відпускати напруження.

Саме ця зустріч двох образів — переживання та теплої Іскорки — є адаптованим для дитини принципом практики «Квантовий дотик™».

6. Допоможіть дитині помітити новий стан

Не поспішайте говорити дитині, що їй уже стало краще. Дозвольте їй самій помітити, чи щось змінилося.

Запитайте:

«Що ти відчуваєш зараз?»
«Як зараз почувається твоє тіло?»
«Стало трохи легше чи нічого не змінилося?»
«Яким зараз став твій Камінчик, Метелик, Вулканчик або інший образ?»

У зошиті дитина може намалювати, як цей образ виглядає тепер. Можливо, камінчик став меншим або гладеньким, метелики заспокоїлися, тремтіння стало м’яким і пухнастим, а можливо, образ поки не змінився.

Будь-яка відповідь правильна.

Мета вправи — не змусити переживання зникнути, а допомогти дитині:

помітити, що відбувається в її тілі;
знайти для цього зрозумілий образ;
зобразити його;
видихнути напруження;
побачити своє відчуття перед собою;
зустріти його разом із теплом Іскорки Серця;
помітити, що змінилося всередині.

Так дитина поступово набуває важливого досвіду: вона може відчувати різні емоції, помічати їх і дбайливо допомагати собі разом із дорослим.

«Лумі» створений не для того, щоб навчити дитину «правильно» відчувати або якнайшвидше позбуватися складних емоцій.

Ваше завдання — не виправляти стан дитини, а створити простір, у якому вона зможе поступово помітити своє переживання, впізнати його в образах, знайти для нього слова й відчути підтримку.

Що допомагає:
- говорити спокійно й залишатися поруч;
- слухати, не перебиваючи;
- дозволяти дитині відповідати словами, жестом, малюнком або мовчанням;
- рухатися сторінками зошита у зручному для неї темпі;
- приймати будь-яку емоцію без осуду;
- повертатися до вправи пізніше, якщо дитина зараз не готова.

Чого варто уникати?- не квапити й не вимагати відповіді;- не вгадувати стан замість дитини;- не переконувати: «Не бійся», «Не плач», «Не злись»;- не перетворювати завдання на перевірку;- не змушувати проходити весь зошит за один раз.
Ми не вчимо дитину не боятися, не злитися чи не сумувати. Ми допомагаємо їй помічати себе й знати, що поруч є дорослий, якому можна довіряти.
В основу практичних вправ проєкту інтегровані адаптовані до дитячого формату елементи авторської психологічної методики «Квантовий дотик™» Лариси Олійник.
Проєкт має соціально-освітній характер і не замінює індивідуальної психологічної, психотерапевтичної чи медичної допомоги, якщо дитина її потребує.

Світ Лумі створений Ларисою Олійник — практичною психологинею, засновницею Школи квантових трансформацій та авторкою психологічної методики «Квантовий дотик™».

У проєкті поєдналися багаторічний досвід роботи з внутрішніми станами людини та бажання дати дітям просту, образну й дбайливу мову для знайомства з емоціями.

Так психологічні знання перетворилися на героїв, історії, мультфільми та інтерактивні завдання, з якими дитина може взаємодіяти разом із дорослим.

Авторка ідеї та методичного змісту - Лариса Олійник
Методична основа - Школа квантових трансформацій Лариси Олійник
Технічна реалізація інтерактивного простору - Микита Супруненко
Соціальний партнер - ГО «Відновлення разом»
«Лумі. Академія емоційної грамотності» — це простір, у якому професійні знання стають зрозумілими образами, а дорослий отримує інструменти, щоб уважно й дбайливо бути поруч із дитиною.